середу, 24 лютого 2016 р.

ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ, ВОНИ ВІДХОДЯТЬ В НЕБЕСА….
З очей мільйонів – сльози потекли;
Серцямільйонів – болем умивались… .
Серця ж Героїв битись не могли,
І очі їхні вже не відкривались.
Небесна Сотня – у небесний світ
Полинувши, для нас сказала – жити!
Тож оправдати долі їхніх літ –
Обов`язок народної еліти.
На небі спокій їх чекає вже;
І Вічна Пам`ять на землі настала.
За них ми Богу молимосьлише,
Та промовляєм: Слава! Слава! Слава!
20 лютого минає друга річниця смерті нашого земляка Віктора Чмиленка.  Він загинув на Майдані від кулі снайпера, коли намагався надати допомогу пораненому побратиму.  Життя людини мирної професії, фермера Віктора Чмиленка було, без перебільшення, постійною боротьбою за справедливість,  за землю,яку він обробляв, за  Україну,майбутнє трьох дітей. Він нічого не боявся. Не умів мовчати і залишатися пасивним спостерігачем, коли стикався з несправедливістю. За землю, за справедливість, за майбутнє він все життя воював з місцевою владою.За це і вийшов на Майдан.
Обидва діди Віктора Чмиленка загинули від рук радянської влади. У одного відібрали землю, заарештували за критику колективізаціїі  та розстріляли. Другого – відправили на Соловки. Звідти він не повернувся.
Можливо,  саме тому життєвим принципом Героя стало: це моя земля, я на ній господар, я – влада в моїй країні, тому що я – частина українського народу, тому що тут полягли в землю мої діди. Все своє свідоме життя Віктор Чмиленко боровся з адміністративною бюрократією, міліцейським та прокурорським свавіллям, «кумівством» та панібратством в органах влади.
З перших днів Майдану він стояв пліч-о-пліч з побратимами, та сином. « Я люблю своїх дітей, тому я тут, це мій свідомий вибір» - згадує слова Віктора побратим.
« У кожної людини є свій час щоб прокинутись: хтось прокинеться сьогодні, хтось завтра, а когось треба буде підіймати. Головне, дати людині час», - говорив герой Небесної Сотні.